Широкій громадськості Фірташ-власник став відомий у розпал скандалу навколо чергового оператора поставок імпортного газу в Україну — фірми RosUkrEnergo та її дочірньої структури «УкрГаз-Енерго». Серед власників компаній ЗМІ називали одіозного Семена Могілевича — бізнесмена чи то з ізраїльською, чи то з американською пропискою, нібито пов’язаного з кримінальними колами в Росії та Україні. Апогей скандалу припав на середину весни 2006 р.: перевірками діяльності і пошуком власників RosUkrEnergo й УкрГаз-Енерго займалися практично всі правоохоронні структури — від СБУ, Секретаріату нацбезбеки й оборони до МВС.
Але наприкінці квітня нинішнього року російська газета «Известия», з посиланням на аудиторський звіт компанії PriceWaterhouseCoopers, повідомила про сенсаційну знахідку: бенефіціари Raiffeisen Investment AG (абревіатуру AG використовують компанії, які зареєстровані у Швейцарії, але мають іноземних власників) — українці Дмитро Фірташ, який володіє 90% статутного фонду фірми Centragas (дочка RI AG), й Іван Фурсін, на частку якого припадає 10%. Фурсін на той час уже був відомий як власник одеського МістоБанку (один з учасників консорціуму «Індустріальна Група», очолюваного Віталієм Гайдуком, співвласником Індустріального союзу Донбасу). Фірташ був менш помітним в українському бізнес-просторі: за офіційною інформацією, підприємець володів баскетбольним клубом «Київ», за неофіційною — мав відношення до київських телеканалів К1 і К2.
Після появи Фірташа-власника скандал пішов на спад: пошук загадкового господаря RosUkrEnergo припинили якщо не силовики, то принаймні журналісти. Але постало інше питання — чи справді Дмитро Фірташ є тією людиною, у чиїх кишенях осідає прибуток від експорту російського газу?
Who is Mr. Firtash?
«Газовий сірий кардинал; один із найбагатших людей України, чиї можливості порівнянні з впливом Рината Ахметова; класичний self-made man, який за 10 років перетворився з чернівецького пожежника на найбільшого приватного газотрейдера світу», — такими фразами рясніє закордонна преса, що обожнює історії про амбітних бізнесменів, які створили свій бізнес з нуля. «Маріонетка, лялька; актор, найнятий реальними власниками газового бізнесу для виходу на публіку та гри ролі бізнесмена», — інша, не менш поширена думка, яку доводилося чути навіть від людей, добре знайомих з газовим бізнесом. У Росії Дмитро Фірташ не на слуху: серед власників хоч трохи примітних активів до минулого року бізнесмен помічений не був. Навіть допитливі журналісти Forbes, які складають рейтинг олігархів, залишили власників RosUkrEnergo поза увагою.
Дмитро Фірташ своєю поведінкою нагадує не всесильного олігарха, а прес-секретаря великої корпорації. Завдання прості: у потрібний момент, коли вирують пристрасті, а до журналістів у пошуках інформації приєднуються ще й правоохоронні органи, вийти на публіку із сенсаційною заявою, організувати кілька інтерв’ю. Після чого благополучно піти в тінь, залишивши всіх здивованими — а що, власне, сталося? І з пресою, і з істеблішментом Фірташ спілкується мало й неохоче. Серед, наприклад, учасників круглих столів олігархів, які регулярно проводить Віктор Ющенко, бенефіціар RosUkrEnegro не помічений, на відміну від «екс-найнепублічнішого» олігарха країни Ігоря Коломойського.
Версій на тему — а хто реальні власники газотрейдингового бізнесу та інших активів, записаних на Фірташа, — безліч: починаючи від екс-заступників голів правління НАК «Нафтогаз України» Ігоря Вороніна й Олега Бахматюка і закінчуючи великими чиновниками, такими, як згадуваний раніше Віталій Гайдук. Найсміливіша з версій — за спиною Фірташа стоять люди, прізвища яких фігурують у списку учасників «комісії Ющенко — Путін». А найоригінальніша, яка, проте, має право на життя, — Фірташ нібито є одним із публічних управляючих коштами, що їх працівники радянського КДБ вивели з СРСР у вигляді нафтодоларів у 70-80-х.
Навколо Фірташа надто багато незрозумілого. Але ж таким був і весь 2006-й. Рік тому було незрозуміло, чи є в країні уряд, а якщо є, хто до нього входить. Під час парламентських виборів і баталій на тему коаліції було незрозуміло, яким же чином примудрилася зрости економіка за відсутності будь-якої влади — і законодавчої, і, за великим рахунком, виконавчої. Зараз незрозуміло, якою буде економічна політика уряду в умовах тристороннього конфлікту президент — Верховна Рада — Кабмін.
А дві «незрозумілі» тенденції в економічному житті країни були задані за прямої участі компанії Фірташа: що буде з економікою в умовах постійного зростання цін на газ і якою буде ця ціна, приміром, через півроку. Незрозумілого набагато більше, ніж хотілося б. А Фірташ — найбільш, мабуть, «незрозумілий» великий бізнесмен 2006 року. А який рік, така і людина року.
За даними Financial Times (Велика Британія)
24 квітня 2006 року. Бенефіціарами 50% частки Raiffeisen Investment AG у компанії RosUkrEnergo є українські бізнесмени Дмитро Фірташ (90%) та Іван Фурсін (10%).
Газета «Известия» (РФ, належить Газпрому)
24 травня 2006 року. Дмитро Фірташ очолив раду директорів ВАТ «Астраханская нефтегазовая компания» (АНГК, РФ). Представники RosUkrEnergo спростовують інформацію про купівлю АНГК структурами Фірташа.
ІА «Інтерфакс-Агентство газової інформації»
29 травня 2006 року. Дмитро Фірташ в Україні володіє низкою активів, серед яких компанія «Кримський Титан», Кримський содовий завод, Рівнеазот, а також виробники мінеральних добрив в Естонії і Таджикистані.
Інтерв’ю Роберта Шелтер-Джонса, партнера Фірташа, Financial Times (Британія)
7 липня 2006 року. Чистий прибуток RosUkrEnergo в 2005 році — після першого року роботи — становив $740 млн відповідно до звіту Газпрому.
ІА «Інтерфакс-Росія»
26 жовтня 2006 року. Енерготрейдер Emfesz Kft (Угорщина), власником якого є Дмитро Фірташ, підписав контракт із компанією «Укрінтеренерго» на покупку 1,5 млрд кВт/год електроенергії з України в 2007 році для продажу на угорському ринку електроенергії.
ІА «Інтерфакс-Україна».
